11 квітня 2019

Хто така жінка в сучасному суспільстві?

Віта Бартош
учасниця психологічного курсу "Я зможу! Повірити в себе"

Хто така жінка в сучасному суспільстві? Яка її місія? В чому ціль її існування?

З дитинства нас виховували у дусі «прийняття»: дівчинка повинна бути терплячою, доброю,зручною, чемною, допомагати людям, природі. Коли дівчинка підростає, в неї з’являються нові шаблони: бути смиренною, приймати та підтримувати свого чоловіка, бути надійним «тилом», хорошою матір’ю, господинею, жертвувати своїми інтересами, часом та бажаннями, випікати смачні пироги, клеїти вії, нарощувати нігті та відповідати стереотипам. Приймати раз на рік на 8 березня тюльпани в целофані та побажання «жіночого щастя».

Але в чому воно,те щастя – багато хто з нас,жінок,не розуміє. Мабуть тому, що не вчили нас головному – допомагати, в першу чергу, собі, дбати про себе, приймати, прощати, слухати себе! І не вважати це егоїзмом, ні - це просто любов до себе.

«Привіт! Мене звати Віта. Мені 36 років і у мене 3 дітей». Це усе, що я могла сказати про себе на першій зустрічі з учасниками проекту. Це все, що я могла сказати про себе взагалі. В мене не було ні бажань, ні захоплень, МЕНЕ не було. Була величезна вигоріла втомлена пляма. Але водночас я була сильно здивована тим, що мою анкету обрали і мене запросили до участі в проекті. Невже усі ці проблеми я не вигадала? Невже це не фантазії? Невже я справді заслуговую на чиюсь допомогу і підтримку?...

О так, я заслуговувала! І я безумовно її отримала!

Надзвичайно важка робота та, яку виконуєш над собою. І далі були місяці самоусвідомлення та погляду «правді у вічі». Звичайно, було боляче аналізувати своє життя, розуміти, що коли тебе «люблять» або «використовують» - кардинально різні речі. Вчитися бути «не зручною», говорити «ні», бути собою. А ще говорити «так» новим можливостям, роботі, цікавим проектам. Я дозволила собі бути сміливою, зухвалою, кидати виклики, використовувати шанси.Життя занадто коротке аби чогось боятися. Вже через місяць участі в проекті я влаштувалася на кілька робіт одночасно.

Так, мені було важко, проте я пишалася собою, я стала фінансово незалежною, я почала спілкуватися з людьми. Я зайнялася своїм улюбленим співом та живописом. І найголовніше, я прийняла та полюбила себе.

Наразі у мене багато планів на майбутнє, я розвиваю свою лінійку одягу, навчаю дітей мистецтву у школах, організовую власну виставку, проводжу свята, пишу книгу і не боюся пробувати щось нове.

Сказати, що мені допоміг проект знайти себе, це нічого не сказати... Я вдячна всім організаторам, що допомогли мені не тільки вижити, а ще й почати жити . Ви найкращі!