Маю право сказати "ні"

А тепер і моя черга ДІЛИТИСЯ!
Моя родина дуже ліберальна: батьки не лаяли за погані оцінки, не контролювали де і з ким я грала в теніс по вечорах, ніхто не підганяв виходити заміж і не дорікав відсутністю онуків.
На перший погляд все дуже свобідно і легко, та в кожної дівчини, жінки оточеної стереотипами суспільства, навіть, як ці стереотипи не нав’язуються батьком або мамою, є своя історія.
Моя історія, на перший погляд, типова, вона про вибір професії, якій маєш зробити в 16 років. Тут вигулькує досвід і вплив батьків. Я мріяла бути актрисою, танцювала під Аллу Пугачеву, зачитувалась Шекспіром, ходила в театральну студію і намагалась читати вірші про любов, не відстрадавши і не відчувши її. Яскраві спогади і досвід, ще і досі допомагають мені в моїй професії. Тато, оцінивши всі аспекти моєї потенційної професії, порадив: «йди на юридичний, то те саме, що і театральний, лише платитимуть». Початок 90-х, зміни, безгрошів’я, відсутність навіть яєць в магазинах, тато на високій посаді – чи будеш боротись за свою мрію? Навіть і думки не промайнуло, і я, можливо вперше, зрадила її, свою мрію.
Але ж я чітко памятаю, коли я вперше в житті дозволила собі сказати: #маюправосказатині. Я закінчила юридичний, написала кандидатську, навіть вчилаcь в США. І от ми з подругами в Новому Орлеані: джаз, коктейлі, прибиті стільці до підлоги, сексшопи, креольська кухня, дивні кладовища і, звичайно, гадалки. Я і зараз пам’ятаю слова тої, чорної і худючої гадалки-вуду в тюрбані на центральній площі: «ця професія не твоя, що ти в ній робиш? Твоя доля зовсім інакша. Communicate and communicate a lot»… Та ні, я ж стільки років і зусиль вклала в свою освіту, я маю стільки можливостей. Здавалось, ці слова простий трюк, викликаний алкоголем та парою долярів. Але застрягло в памяті. Повернення до Києва, швидко примусило шукати нові юридичні горизонти. І от мене випадково рекомендують в Coca-Cola Beverages Ukraine І я починаю з нуля –асистентом директора. Робота з 8-30 і, здається, до 8:30 наступного ранку. Я об’їздила всю Україну, помила масу холодильників, повикладала купу продукції на полички, придумала шалену кількість проектів і обійшла купу державних установ. І от за півтора роки такої напруженої роботи, мій бос приходить з фантастичною пропозицією, як на його погляд– все, будеш юристом компанії. І я вперше в своєму житті сказала «НІ». Навіть тепер я розумію який то був ризик, мене могли в секунду позбавити Компанії, в яку я так мріяла попасти. Але я наважилась і ні на грам не жалкую про це. А потім шеф ризикнув і кинув мене мов кошеня у сферу зв’язків з громадськістю. Але це вже зовсім інша історія. А ця про ризик, подолання страху, знищення всього накопиченого досвіду і про пошук і зустріч із собою. Ось так я і опинилась у “Communicate and communicate a lot” сфері…