Маю право сказати "Ні"

Сказати «ні» — завжди складно. Для мене це завжди було як виклик: зможеш зробити ось такий радикальний крок? Чи «слабо»? Перебираючи в пам'яті свої пригоди, пригадала і перший рік після універститету, коли після корпортативної вечірки, вже пізно ввечері, мені довелося вперше сказати «Ні» головному редактору.. І це аж ніяк не було пов''язано з журналістською позицією по матеріалу))... Потім, гнівне «ні» - за кілька років по тому двом гєбєшникам, які пропонували мінятися інформацією .. Ще одне «ні» - на пропозицію очолити невеликий телеканал, покликаний мочити помаранчеву владу у 2005-му..
Знаєте, все це були спокусливі пропозиції... І фінансово, і перспективно.. Але.. якщо ти будуєш кар''єру, то увесь твій шлях складається з таких. Спокусливих і неоднозначних. І слово «НІ», насправді, вимірює ступінь твого внутрішнього компромісу. Звісно, якщо для тебе важливо, дивлячись у дзеркало, не червоніти...
Але, сьогодні, я хочу написати про інше «ні». Суть якого, я зрозуміла тільки з роками. Уміння сказати «НІ» безперервному руху в роботі, безкінечним новим проектам, постійному відкладанню життя - на потім... «Ні» - залежності від обставин, від постійного «треба», від токсичних людей, з якими ти ніби-то змушений підтримувати стосунки. Мені здається, що уміння сказати «ТАК» самій собі, зупинитися, прислухатися до власного сердця, насолодитися от миттю СВОГО життя, - не менш важливе.