Оксана Нечипоренко

Директорка громадської організації Global Office

Я б не змогла бути там, де я є сьогодні, якщо б не англійська мова. Не стала б директором з розвитку бізнесу в Единбурзькій бізнес-школі, не отримала б британській МВА і не запустила б GoGlobal. А все починалося так. Мама віддала мене на курси англійської у 5 років, коли я ще в дитячий садочок ходила, а потім записала до школи з поглибленим вивченням цієї мови.

 

Бабуся була вчителькою у школі. Найяскравіший момент з дитинства, коли спочатку бабуся допомагала мені робити домашні завдання, а потім вже я перевіряла зошити її учнів. В якийсь момент я навіть сама хотіла стати вчителькою. Зараз я допомагаю дітям вивчати іноземну мову через GoCamp. Ось така цікава життєва паралель.

 

Я була патологічною відмінницею, єдина в класі йшла на медаль, була переможницею різних українських олімпіад. Перша олімпіада, в якій я взяла участь, була з англійської. Я її провалила: так хвилювалася, що не змогла усно відповісти на жодне питання. Мені було соромно і я хотіла отримати ще один шанс. Моя школа проводила свою внутрішню олімпіаду, в якій я здобула друге місце. Я була така щаслива!

 

Мене покликали працювати в единбурзькій бізнес-школі, коли я вчилася в університеті. Я вхопилася за цю роботу і одразу ж усвідомила, наскільки мова, яку ми вчили в школі, відрізняється від реальної мови спілкування. Ти вчиш топіки «London is the capital of Great Britain» мовою, якою ніхто в Англії не спілкується.

 

Коли я по роботі вперше потрапила до Единбургу, де панує специфічна шотландська вимова, я на перших зустрічах взагалі нічого не розуміла. Мозок налаштовувався, але потім було найстрашніше – перестрибнути мовний бар’єр та почати говорити. Бо ти боїшся сказати неправильно, а це пряма відсилка до дитинства, коли в наших школах помилка дорівнювала двійці та сорому. Нам фактично не дозволяли робити помилки. Зараз за допомогою волонтерів та літніх таборів ми намагаємося показати дітям, що помилки – це нормально. Головне – аби в дитини було бажання говорити. Тому зараз в GoCamp ми активно працюємо над тим, аби вчителі отримували нові методики залучення дитини до навчання через гру чи партнерство. 

 

Революція гідності дуже сильно мене змінила. До Майдану я жила спокійним бізнесовим життям, але повернутися до нього після подій 2015 року я не змогла. Ще раніше я була активним учасником Помаранчевої революції, відвідала всі три тури як спостерігач. Пам’ятаю, коли Ющенко виграв, то я повернулася на навчання з думкою «ось зараз все буде добре, зосереджуся на власному житті». Я ніби створила бульбашку, в якій затишно жити. Коли переміг Янукович, в мене був шок. Як почався Майдан, я чітко зрозуміла – цього разу треба діяти не так, як раніше.

 

В 2015 році українці довіряли армії, церкві та волонтерам. Тому після Майдану я домовилася зі своєю родиною, що деякий час не буду заробляти грошей, але спробую себе у громадській діяльності і стану волонтером.

 

Так я відкрила для себе громадські проекти і громадянське суспільство загалом. Коли мене запросили запустити ініціативу GoGlobal, я запитала, чи взагалі є така потреба. Тільки коли я вже поїхала в різні українські школи та поспілкувалася з дітьми з невеличких селищ та міст, я зрозуміла, що в дитинстві витягнула щасливий квиток. Україна ще знаходиться у стані подолання мовної нерівності. Є пряма кореляція між знанням англійської в країні та її рівнем розвитку та ВВП. З-за цієї мовної нерівності багато українських дітей не отримує нові знання, методики, технології та можливості, які є у світі та країні.

 

Ми співпрацюємо з Міністерством освіти. GoGlobal здобув довіру цього міністерства ще у 2015-2016 роках. Коли ми захотіли зробити рік англійської мови в Україні, Міністерство було дуже відкритим до цього. В них також була ідея зробити літні мовні табори: але одна річ – мати ідею, а інша – реалізувати її. По реалізацію й звернулися до нас. Ми проаналізували досвід Канади, Ізраїлю та США і зрозуміли, що 3-тижневі табори – це оптимальний варіант неформатного навчання, яке, до речі, не так суворо регулюється державою. Перший пілотний табір ми робили саме з Міністерством. 

 

GoGlobal – найбільша освітня організація в Україні та в Європі. На сьогодні в наших таборах вже навчалося близько 150 тисяч дітей. Але наша мета – мільйон дітей.

 

Мій життєвий слоган – немає нічого неможливого. Дві якості, які допомагають мені досягати цілей, –  це віра в проект та невпинний оптимізм. А коли вони є, потрібно ще дуже-дуже-дуже-дуже багато працювати. 

 

По ініціативі GoCamp до нас за власний рахунок прилітають сотні волонтерів, аби провести час з українськими дітьми та вчителями і допомогти їм подолати мовні бар’єри. Самі вчителі кажуть нам, що волонтери за тиждень-два роблять для дітей те, що вчителі намагаються досягти роками.

 

З волонтерами стільки цікавих ситуацій було. Одного разу волонтерами стали молодята з Австралії, які свій медовий місяць провели з нашим проектом. В нас є волонтери вегетаріанці чи вегани. В українському селі мали б здогадатися, як їх годувати, але ні – концепт вегетаріанства для селян є незрозумілим. Були випадки, коли нам дзвонили з приймаючої родини і запитували: «Якщо ми заберемо з курячого бульйону м’ясо, він стане вегетаріанським?». А є класні історії, коли родина або навіть все село переходить на вегетаріанську їжу заради волонтера, щоб бути ближчим до нього. 

 

Перше, що вчать українською наші волонтери: «Дякую, я вже поїв». Це ключова фраза, яку потрібно знати, адже українські родини свою гостинність виражають через їжу. Волонтери навіть між собою у фейсбуці влаштовують баттли та порівнюють, кого більше годують. А скільки випадків, коли волонтер стає першим іноземцем за всю історію села!

 

Аби почати співпрацю зі Snapchat, ми 9 місяців проходили різні перевірки та due diligence. З ними ми організували проект, який надихав дітей креативити та водночас дозволяв команді Snapchat волонтерити.

 

У GoGlobal гранти покривають лише 20% бюджету організації, а решту ми повинні шукати самі. Тому ми робимо фандрейзинг, реалізуємо маркетинг-проекти, займаємося соціальним підприємництвом, наприклад, робимо платні табори, видаємо підручники з англійської мови, збираємо одяг та продаємо його у pop-up stores. Цього року в серпні ми вперше зробимо платний табір.

 

Минулого року була ситуація, коли я витягнула всі гроші, які в мене були, та вклала їх в один із наших проектів, аби реалізувати його. Постійний пошук фінансів – це мій біль. Я звичайна людина і мені знайоме відчуття провини. За те, що не встигла або не зробила, за невірно розставлені пріоритети, за те, що мало часу приділяю родині. Бувають складнощі, іноді виникає бажання кинути все і зупинитися. Але тоді я дивлюся на результати роботи і … йду далі.

 

Є класний американський прислів: «Для того, аби піклуватися про інших, ти повинен спочатку піклуватися про себе». Тому я ще трошечки займаюся бізнесом, аби заробляти гроші: допомагаю малому бізнесу з розвитком.

 

Я дуже часто продукую ідеї, які мені здаються нормальними, а за думкою команди GoCamp є цілком «шизофренічними». Мабуть це тому, що мої ідеї об’ємні та масштабні. 

 

Скільки всього нового я спробувала завдяки GoGlobal! Хто б міг подумати, що одного разу я потраплю до ЦУМу об одинадцятій годині ночі і гратимуся там «у магазин», аби наступного дня відкрити Pop-Up Store. В ньому продавалися круті речі, які нам приносили різні дівчата та жінки. Всі кошти з Pop-Up Store пішли на фінансування діяльності GoGlobal.

 

Коли я потрапила до рейтингу «100 найуспішніших жінок України» видання «Новое время», я була така щаслива. Моя бабуся відстежує всі згадки у ЗМІ про мене та GoCamp. Як вона дізналася про рейтинг, то одразу ж придбала журнал і давала його читати всім іншим бабусям у дворі. Взагалі я дуже вдячна своїй родині за підтримку, оскільки в мене непрості характер та ритм роботи.

 

Інтерв'ю: Анастасія Кареба