Таня Пренткович

Бізнес-вумен, блогер

Таня Пренткович, бізнес-вумен, блогер, дружина і мама в рамках проекту «Я зможу!» розповіла про батьків, дитинство та мрії. Поділилась думками про перфекционізм, факапи та делегування. Також ми поговорили про те, чому жінка не може бути без роботи та робити манікюр вдома.

 

Про успіх. Успіх — це дуже широке поняття. Хочу дуже, щоб батьки мною пишались. Мені подобається, що їхні друзі ставлять мене за приклад. Важливо, щоб коли у мого сина запитають, хто твоя мама, він зміг розповісти, що це не проста жінка, а та, яка багато зробила, когось надихнула, дала класне майбутнє. Заради цього я готова прокидатись раніше, встигати більше.

Вважаю себе успішною. Мені 27, чимало встигла досягти. Це не лише 500-тисячна аудиторія, а ще й те, що ми з чоловіком створили багато робочих місць, відкриваючи заклади. Відкрили свою агенцію, працюємо з успішними світовими брендами. Навіть не мріяла про це півтора року тому, це було нереально. 

Про батьків та бабусю. Від мами в мене є підприємницька жага до роботи, тато — максимально талановитий. Відремонтувати мотор машини може жуйкою [сміється, — ред]. Коли ламається машина, приїжджаю до батьків, таке враження, що тато просто кладе на неї руки — і вона ремонтується. Від нього взяла творчість, люблю придумувати. 

У мене була бабуся — суперлюдина. Жили в трикімнатній квартирі, нас було семеро. Тато — один чоловік. Мамина сестра з дочкою, я і мама, бабуся зі своєю мамою. Було багато жінок. Завжди багато енергії. Пам’ятаю, ми з двоюрідною сестрою гукали: «Б-а-а-а-б-ц-ю-ю-ю!». Вона прибігала з кухні в дальню кімнату. А ми: «Водички!» Вона бігла на кухню, приносила нам пити. Потім ми кликали її забрати склянки, вони прибігала знов. Коли нас хтось ображав у дворі, знов кликали бабцю. Вона все завжди вирішувала. Захищала своїх онучок, завжди була з нами, за нас.

Про дитинство. Дитинство було максимально круте. Не можу сказати, що батьки були постійно зі мною. Вони багато працювали, могли на тиждень поїхати за кордон. У 1990-х багато хто їздив в Угорщину, Польщу, спали в машинах. Мені тоді привозили Kinder. Пам’ятаю, коли було чотири роки, почали продавали іграшки. Це було максимальне щастя. Кожен день можна було гратися новою іграшкою. Потім її знову запаковували та продавали. 

Про підтримку. Батьки максимально довіряють і підтримуюсь. Я вже доросла дівчинка, батьки можуть щось порадити, але ніколи не лізуть у виховання сина та приймають будь які мої шалені рішення. Наприклад, ми жили в Тернополі, мали будинок, успішний бізнес. І переїхали на зйомну квартиру в Києві, у 48 кв. м. 

Чоловік мене підтримує. Знає, що якими б божевільними не видавалися ідеї, вони працюють. Орест любить обдумати все, розписати, запланувати. А я можу в п’ятницю вирішити летіти в Маямі та в неділю бути там. Так ми за два тижні переїхали до Києва. Я захотіла і зробила все для того, щоб ми жили в столиці. Важливо, щоб була гармонія. У нас вона є. Якби Орест був без мене, у нього було б все дуже довго, але суперправильно. 

Про енергію. У мене все про енергію. Коли я сходжусь енергетично з людиною, вийде ок — у роботі чи в дружбі. Коли бракує енергії, достатньо подзвонити чоловікові, заразитись від нього: привіт, у мене все добре. Чи можу пригорнути сина. 

Заряджаюсь у подорожах. Коли проводжу час, як хочу. Зустрічаю людей, що показують «своє» місто. Якось їхали з Києва до Тернополя, зловила інтернет і купила квитки: Київ — Париж — Стокгольм — Київ. На найдешевші дати, пропустила 25-річчя сестри, дві важливі зустрічі. Але все було круто. 

Про факапи та перфекционізм. Раніше, коли в мене щось не виходило, було дуже важко. Я — перфекціоніст. Не розуміла, чому я щось можу зробити, а інші ні. Потім зрозуміла, коли з’явилося більше завдань, більша команда, більше різних людей. Майже за рік існування агенції було багато різних факапів. Почала частіше говорити собі: «Це нормально». Наприклад, забувають попередити модель, що зйомки відмінили. Говорять про це за годину. Раніше для мене це був жах, стрес. Потім зрозуміла: немає ситуацій, яким не можна зарадити. Якщо всі живі та здорові, все нормально. Навчилась простіше ставитись до цього. 

Коли даєш більше свободи працівникам, вони більше розвиваються і самі знаходять вихід з цих факапів. Виходить, що все ок. 

Про «просити допомогу» та уміння казати «ні». Мені важко просити про допомогу. Якщо не можу знайти щось чи заблукала, я буду гуглити. Але не підійду до людини. Боюся, що скажуть «ні». Важко чути відмову. Мені не хочеться бути винним комусь. У дівчат, що працюють на мене, можу просити все. Віддячу їм зарплатнею. Мені самій важко сказати «ні». Можу через себе перестрибнути, але допоможу, якщо просять. 

Про сімейні традиції.  Для мене важливі маленькі ритуали. Кожен ранок із сім’єю. Знаходжу втіху в приготуванні сніданку, коли проговорюємо плани на день, буваємо разом. Впродовж дня майже не бачимось. Такі ранки магічні. Нарешті зробили сімейну неділю. Календар у цей день вільний. Можу приготувати сирники. Ходимо в кіно, обідаємо десь, їдемо на природу, можемо весь день провести вдома.

Про негатив у соцмережах. Максимально намагаюся негативні коментарі одним вухом слухати, другим випускати, блокую таких людей. Пробувала з ними сперечатись, але їх не переконаєш. Якщо хтось тисячний раз напише, що ти погана мама, починаєш думати про це. Хоча реальних причин вважати себе такою немає. Мені казали, що я страшна, у мене жирна дитина. Стараюсь не аналізувати, не зациклюватися. Зрозуміла, що немає сенсу прислухатись до тих, хто неважливий для мене.

Про Instagram.  Якщо зникне Instagram, нічого не зміниться. Я живу в офлайні. Більше з’явиться часу. Але знатимуть, хто я, що в мене є заклади, агенція. 

Якби не чоловік, моєї популярності не було б. Він створив мою сторінку, фотографував мене, проводить час із сином, коли мені потрібно. Це все зробили разом. У популярності багато плюсів: відкриваю заклад, спокійна, що люди прийдуть. Агенція асоціюється з моїм ім’ям, філософією і поглядами. 

Про бажання та мрії. Батьки ніколи не були особливо забезпеченими фінансово. Навчалась у Польщі, там ціни менші. Вони обіцяли купити мені авто, але у них не вийшло. Пам’ятаю, як зрозуміла, що ніхто машину не купить, що треба брати справу до своїх рук. За рік назбирала гроші, купила авто в Україні. Були цілі завжди, які вдавалось реалізовувати, наприклад, мріяла про власний будинок, тепер у мене їх два. Нещодавно купили дім у Києві. 

У мене була дитяча мрія — подарувати татові авто. Багато років тому за сімейним обідом пообіцяла це татові. Кілька місяців тому здійснила цю мрію. Це для мене важлива подія. Важко було це зробити. Хотіла подарувати нашу стару машину, собі купували нову. Тільки-но подумала про це — цю машину повністю розбили. Не могла зробити наступний крок. Півроку ремонтували її. Подарували, тато сказав: це буде ваша машина, але коли вас немає в Тернополі, їздитиму я. Прийняв важко, як зміг. Але дуже полюбив її.

Не планую, що буде через п’ять років. Максимум мрію на рік вперед. Коли приїхали до Києва минулого літа, у мене просто була мета: купити дім, відкрити заклад. Без деталей. Ми це зробили. 

Важливо робити все максимально легко. Більше через спонтанність емоцій. Приїхали до друзів вперше, вдруге — подивились будинок, втретє приїхали — купили його. Можна пожити, купити інший, якщо не сподобається. 

Страшно було, коли робила пластику носа. Давно хотіла. У чотири роки зламала ніс. Врешті-решт змирилась. Полюбила його. Пішла робити груди, зробила ніс. Боялась втратити себе, але все нормально.

Мені дуже хочеться побачити на вагах 59 кг. Перед вагітністю були всі кубики пресу, ідеальні цифри. Це також перфекціонізм. Ходжу на тренування, контролюю їжу. Працює тіло, відпочиває мозок.

Про те, чому жінці важливо бути реалізованою. Все ще існує стереотип, що жінка має сидіти вдома, чоловік усе зробить сам — заробить, нагодує, повезе у відпустку. Я за те, щоб кожен реалізувався. У кожного має бути відповідальність у сім’ї: спільний бюджет і окремий. Він платить за квартиру та садочок, вона — за оренду, наприклад. Кожен знає, що і коли потрібно оплатити, працює. Класно, коли є гроші на подарунки. Не потрібно хитрити, щоб витратити цю суму. Набагато краще почуваюся, коли реалізована. Впевненіша. Таку жінку помітно здалеку: як вона себе несе, за емоціями. Це не лише про гроші, а про те, щоб робити, що хочеться. 

Три роки думала, що зупинюся. Народився син. Думала, що пізніше зробимо ще одну дитину, потім третю. Я буду домашня, заземлена. Зрозуміла, що сидіти вдома, мити посуд — не моя модель. Не можу робити щодня одне і те саме. І працювати з дитиною легше.

Я за те, щоб жодна жінка не робила манікюр вдома. Це так класно, коли сидиш розслаблена, роблять красу. Я за те, щоб розвивати себе. Почала вчити англійську. Люблю ходити на масаж. Навіть ванна на годину — це круто. 

 

Текст: Ольга Заруба