13 червня 2019

Як ретрит змінює життя

Учасниця ретриту для ВІЛ-позитивних жінок
Представниця групи взаємодопомоги "Дніпрянка+"

Перезавантаження, натхнення, мотивація – як метод вирішення своїх життєвих проблем, відновлення жіночої енергії і впевненості у собі. Вже вчетверте БО «Позитивні жінки» впроваджують ретрит* (період особистого чи групового усамітнення для духовної чи психологічної роботи над собою) для жінок, які живуть з ВІЛ. Цього разу ретрит було організовано за підтримки проекту «Я зможу!» у Карпатському Буковелі не тільки для клієнток групи «Киянка+», а й для представниць групи взаємодопомоги «Дніпрянка+». Серед учасниць багато тих, хто постраждали від різних видів насильства, і більшість з них на даний час перебувають у дніпровському шелтері «Нова я».

 

Моє ім’я Тетяна. Мені 38 років. Коли запропонували прийняти участь у ретриті, дуже здивувалася, бо майже все життя вважала, що не варта поваги. Так склалося, що в родині я не відчувала любові до себе, бо батьки завжди лаялись та билися. Я була для них тягарем, як казав мій тато.

Щоб якось зберегти себе, я вийшла заміж за першого хлопця, з яким склалися відносини. Він дав мені те, чого не давали батьки. Як тоді мені здавалося – це була любов. З першого дня він контролював мене, а я приймала це за турботу. Дзвінки від подруг, родичів, час повернення з роботи, витрачені гроші, покупки, зачіска, приготування їжі - майже все це треба було робити з його згоди. Якщо я була не згодна, то він кричав, погрожував, а іноді виштовхував за двері.

Народила я першу дитину, хлопчика, та нічого не змінилося, тільки стало ще важче. Бо з малою дитиною шукати прихисток не легко. З батьками відносини не підтримувала, бо з їх боку не було бажання. Через 3 роки народила доньку, і майже через рік чоловік вже не стримався та побив мене і 4-річного сина. Дитину місяць не відводила до дитячого садочку, бо був весь у синцях. На той час я розуміла, що щось не так, але не знала, до кого звертатися. Діти підростали, я знайшла роботу. Чоловік продовжував пиячити, лютувати та бити мене, а інколи і дітей.

До «Позитивних жінок» м. Дніпро мене привела моя начальниця, яка мені допомогала якось впоратися з ситуацією. Я перший раз в житті прийняла самостійне рішення та покинула чоловіка, не зважаючи на його погрози. Переїхала в Шелтер, розташований на базі організації «Позитивні жінки» м. Дніпро з двома дітьми - Даниїлом (16 років) та Антоніною (12 років). За півроку перебування у Шелтері моє ставлення до себе змінилося. Мене навчили замислюватися над тим, що я – особистість, я маю право бути щасливою. Робила перші кроки на зустріч до своєї внутрішньої жінки. А можливість зануритися у жіночі практики на ретриті настільки підсилили всі ті знання, які я набула за довгий період роботи у Шелтері. 

Чарівний дух Карпат, тренерка, жіноче коло, водоспад, гори, розмови біля каміну, гітара та пісні, чани -  наче пігулка вилікували моє розбите серце. Я впевнена в тому, що я можу бути щасливою! Я навчилася мріяти! Я буду жити не за ради когось, а в першу чергу – для себе. І я вже відчуваю – світ біля мене змінюється.

Дуже вдячна всім хто допомагав, щоб цей ретрит відбувся!

 P.S Після повернення змінила роботу, та житло. (на це було важко рішитися)