Жанна Стрельнікова

маркетинг-директор The Coca-Cola Company Україна та Молдова

Жанна Стрельнікова, маркетинг-директор The Coca-Cola Company Україна та Молдова в рамках проекту «Я зможу!» розповіла про свій шлях до успіху, про підтримку друзів та роботу мрії. 

Про дитинство та людей «свого часу». Дитинство було звичайнісіньке — вчила як і всі біологію на балконі з татом. Мені 32, дивлюся на своїх друзів у віці плюс-мінус пару років і розумію, що ми люди, які застрягли в часі. Багато радянського з дитинства (від батьків) і одночасно живемо в нових технологіях. У нас бореться жага свободи, і ще пам'ятаєш про те, що обов'язково повинна бути трудова книжка.

Про мрії працювати у великій компанії. Коли вчилася в університеті, хотіла бути фінансовим директором. Мама тоді працювала в міжнародній компанії. Прийшла до неї вперше на роботу у восьмому класі, найбільше запам'ятався запах кави. Тоді вирішила, що хочу працювати тільки у міжнародній компанії. 

Дуже любила цифри. Після закінчення університету прийшла на стажування в банк, плакала весь вечір, що не взяли до фінансового відділу. Через півтора року все ж потрапила у фінанси, але втекла через місяць. Більше не хочу повертатися.

Потрапила у відділ розвитку, в який також входив відділ маркетингу і залишилася. Маркетинг — це стратегія розвитку і дуже багато аналітики. Весь мій досвід допомагає мені.

Про роботу. Люблю корпоративний бізнес, впевнена, що багато зав'язано на людях. Мене навчили, що потрібно до роботи, на якій ти працюєш, ставитися як до власного бізнесу.

Завжди дуже переживаю. Цілі, які я ставлю — мої внутрішні й для успіху бізнесу, де я працюю. Не працюю з 9 до 18, можу працювати постійно. Це не означає, що сиджу в офісі, але заточена на результат. Графік стирається. Мета і мотивація виходять зсередини. По-старому пишу ще на папірці. Глобальні завдання ще утримуються в голові. Я візуал, важливо, щоб все було біля мене: плани, цілі, ідеї.

Про успіх. Успіх — визнання. Коли твої результати відзначають оточуючі, близькі, в індустрії. Внутрішнє задоволення від того, що ти робиш, радість. Коли бачать досягнення як фахівця. 

Мені приємно, коли мене хвалять, коли звертають увагу. Радію, коли досягаю успіху. Це кожному подобається. Визнання потрібно всім. Успіх — внутрішній стрижень.

Мені важливо бути успішною. У нашому суспільстві існує думка: якщо сидиш вдома — невдаха. Але важливо й визнання вдома чоловіком. Дім — це теж робота. Коли працюєш у офісі, важливо не стати чоловіком. Дотримуватися балансу. І вдома, і на роботі важливо бути самодостатньою. Щоб бути на рівних — з керівником і з чоловіком. 

Немає єдиного рецепту успіху. Це було б дуже легко. Потрібно пройти свій шлях — десь переступати через себе, десь навчатися, зрозуміти, чого прагнеш.

Про впевненість у собі. Завжди відстоюю те, у чому впевнена. Але завжди прошу допомоги і дізнаюся думку, якщо мені не вистачає досвіду. Найцікавіше, коли знаходишся в пошуку людей, які знають більше. Від них насичуєшся.

Не люблю привертати увагу. Не люблю, коли чіпляють ореол. Сама не люблю рівнятися на когось.

Про помилки. Роблю помилки. Позитивно ставлюся до них. Усі повинні помилятися, бо на помилках ти вчишся. В одній з аудіокниг почула порівняння помилок з маленькою дитиною. Вона вчиться ходити, падає, встає. У підсумку все ж впевнено ходить.

Немає людей, які не роблять помилки. Важливо вміти їх визнавати і бути відповідальним. Вони роблять мене такою, яка я є. Коли ростеш, відповідаєш за себе, тільки за власний результат. Коли стаєш менеджером, потрібно відповідати за команду. Спочатку визнавати страшно, потім ні. 

Про підтримку та друзів. Сама себе підтримую так: ти не ганчірка, ти все зможеш. Зберися. Таке буває, коли багато завдань і складно.

Не поділяю підтримку на чоловічу або жіночу. Мені важлива дружба. Люблю друзів, поговорити з ними. Усі свята роблю для них, не для себе. Взагалі неважливо, які у них посади, коли ми зустрічаємося, ми сміємося, відпочиваємо. Є друзі, які на вечірках танцюють під «Чорні очі», а вранці в костюмі йдуть керувати компанією або сидіти на засіданнях в держструктурі. Але я люблю їх за те, які вони зі мною. Знаю, що можу звернутися за допомогою до них, але для мене це інший формат відносин — цікаве спілкування, коли час спливає непомітно.

Про роль жінки та якості чоловіків. Постійно стримую себе, щоб не набратися чоловічих якостей. У нас у всіх різні ролі. На роботі граємо роль керівника, а вдома важливо бути дружиною, матір'ю, донькою. 

Важливо розподіляти обов'язки. Коли починають перетягувати чоловічі функції, ремонтувати, бігти до ЖЕКу тощо — це недобре. Якщо це постійно. Я можу прибити полицю, іноді, навіть можу полагодити кондиціонер, але вирішила, що в машині розбиратися не хочу..

Мені часто кажуть, що в мої 32 я маленька, щоб займати нинішню посаду. Але це мотивує доводити, що я можу.

Найгірше — колеги-чоловіки, які не можуть взяти на себе відповідальність.

Звичайно, коли починаю їм розповідати, як має бути, вони стають у позу.

Про легкість та свободу. До всього ставлюся дуже просто. Якщо комусь не подобаюся, можемо не спілкуватися. Не пропускаю через себе. Бути вільною — робити те, що ти хочеш. Те, що подобається. Іноді свобода лякає людей, вони не можуть структуруватися.

Про відпочинок. Розслабляюся тривіально — вдома. Люблю спілкуватися, але коли дуже втомилася, потрібно побути на самоті. Можу дивитися фільми в неділю, обніматися з котом. Цього достатньо, мені не потрібно летіти на Балі.

Про книги. Не читаю книжок. Раніше соромилася цього, але тепер ні. Підписана на різні групи в Telegram, дивлюся YouTube-канали, читаю онлайн-ЗМІ, посилання, які мені відправляють.

 

Текст: Ольга Заруба