Олена Фроляк

Телеведуча, журналістка
11 серпня 2017

Я не зробила нічого такого, чого б не зміг зробити хтось інший.

 

Тато мій був лікарем і дуже хотів, щоб я вступала в медичний інститут.

У п'ять років я хотіла бути стюардесою. Я досі люблю подорожувати й завжди дивлюся з заздрістю на гарних стюардес і пілотів, але це важка професія.

Я непогано писала твори в школі й колись директор школи попросив мене написати замітку у нашу районну газету. Я написала і познайомилася з головним редактором цієї газети. Вона каже: «Олена, ти можеш дописувати інколи». Я спробувала. А коли прийшов час вибирати професію, головний редактор газети сказала: «А може ти б поступала на журналістику?»

Два роки підряд я вступала у Львівський державний університет Франка, та на останньому екзамені мені ставили трійку. І я дуже вдячна тим викладачам, які ставили мені трійку, тому що на третій рік я поїхала в Київ і поступила! Я дуже вперта!

Два рази вам закрили двері? Це вам не закрили двері взагалі. Сто раз вам закрили двері - треба 101-й раз іти. І ніколи не треба зупинятися, і ніколи не треба думати: «Та, мабуть, не вийде!» - вийде обов'язково.

Після Київського університету поїхала працювати на Івано-Франківське телебачення. Там я була ведучою, я була журналістом. З ранку ми пішки ходили і знімали сюжети, після обіду ми приходили, монтували і потім виходили в ефір. Десь через три місяці роботи я зрозуміла, що у мене виходить робити сюжети, брати інтерв'ю й у мене з'явилася віра в себе.

З Івано-Франківського телебачення мене відправили на стажування на CNN, а потім до BBC. Після закінчення стажування, я залишилася у Лондоні. В Івано-Франківську мене нічого не тримало. Це був початок 90-х років, зарплату не платили. Це реально була бідність. І щоб заробити грошей, я працювала покоївкою в готелі.

В один прекрасний момент в Лондон приїхав мій однокурсник по київському університету Микола Княжицький. Він шукав ведучу для програми «Вікна». «Це, - каже, - буде перша крута інформаційна програма. Це буде зовсім новий проект для молодої незалежної країни. Я би тобі радив лишати твій бізнес і їхати в Київ на кастинг».

Я ніколи не забуду свій перший ефір на Загальному національному каналі у «Вікнах». Я взагалі по життю говорю дуже швидко, а тут я так тараторила, що я коли вийшла з ефіру, Княжицький мені каже: «Було таке враження, що за тобою гониться стадо оленів, а ти від них тікаєш».

Я виходжу в ефір уже стільки років, я тільки на ICTV виходжу уже 17 років в ефір, до цього було СТБ, до цього був Івано-Франківськ. І кожний раз і мені хочеться сказати людям щось таке, щоб вони мене хотіли включити й завтра. І щоб вони подивились мій сюжет і сказали: «Олена, ти нам таке розповіла! Ми це запам’ятали».

Я ніколи не халтурила. Якщо я пишу підводку, мені хочеться щось таке сказати, що жінка, яка буде стояти, варити борщ на кухні, кине той буряк і прийде, послухає мене.

Телебачення відкриває дуже багато дверей. Поставити собі за мету взяти інтерв'ю у Джорджа Клуні або у Барака Обами – це реально. Але треба цього дуже сильно захотіти.

Мені дуже хочеться побажати вам ставити перед собою неймовірно великі мрії. Я наголошую: неймовірні великі мрії. Тому що якщо ви поставите перед собою маленьку мрію, ви її здійсните і потім після маленької вам потрібно буде придумувати ще одну маленьку мрію. І ці маленькі мрії просто перетворяться в якусь рутину, поставте перед собою велику мрію.

Поза ефіром я мама, я подруга, я дружина, я сусідка, я сестра, я дочка, я піаністка, я чтец, я велосипедист, я бігун. Та слухайте, мене так багато, що аж не знаю, куди це все помістити.
Я не зробила нічого такого, чого б не зміг зробити хтось інший. Мені здається, що я колись зробила правильний вибір щодо професії, напевне, не дуже усвідомлений, тому що я була молода, мені було 16-17 років. Але професія зробила з мене Олену Фроляк.

Можна бути успішним в нашій країні, в селі, в районі, в забитому районному центрі Але має бути бажання, має бути небайдужість, має бути одержимість: «Я хочу, я це зміню!» Зараз світ дуже відкритий і люди, які стараються, які читають, які вчаться, які не бояться, які працюють над собою, які не лінуються, небайдужі і які хочуть щось зробити, ці люди стають успішними.

Любіть людей, якщо ви будете любити людей, вам будуть траплятися в житті добрі люди. Люди дуже допомагають, добрі люди допомагають набагато більше. Це дуже важливо любити людей і дуже важливо хотіти в цьому житті щось зробити не тільки для себе, а ще для когось: для сусіда, для колеги, для сина, для дочки. Я не буду зараз казати великі фрази: для народу, для країни, для всесвіту. Хоча, я думаю, що Ілон Маск собі ставив якраз такі завдання: зробити щось таке, про що будуть говорити на всій планеті. Ви теж маєте поставити собі завдання.