Ольга Броварець

Бажання будь-яких  провінційних дівчат - підкорити місто в тій чи іншій сфері.

І коли ти відчуваєш, що це сфера твоя і ти тут можеш конкурувати, то це страшенно надихає!

Я з Ніжина, з містечка у Чернігівській області.

Чіткого бажання професії в мене не було! Я намагалася більше уваги приділяти технічним і точним наукам тому, що батьки в мене інженери за освітою, і обоє працювали викладачами. Викладати я категорично не хотіла. Бачила важкий труд батьків.

У мене була дуже гарна викладачка, яка допомагала мені розвивати мої математичні здібності, готувала до вступу у фізико-математичний ліцей. Коли я приходила до неї на заняття, то для мене було не важливо скільки матеріалу ми пройдемо, мені було важливо спостерігати за нею! Вона мене надихала!

Я могла сидіти, розв'язувати задачі вечорами, потім приходила до викладачки, вона казала: «Навіщо ж ти так багато виконала задача? Я навіть не встигаю за заняття з тобою його перевірити». По складу характеру я така людина, яка любить, сконцентруватися на одній справі, працювати в одному напрямку.

Математика для мене - це і захоплення, і хобі водночас. Це можливість самореалізації. Коли ти відчуваєш, що тобі вдається розв'язати задачу, то це надихає, тобі хочеться спробувати складніші завдання і розвиватися далі.

В університеті мене захопили науки про живе! У нас почалися спецкурси, нам розповідали про біофізику ДНК, про фізичні принципи дії в організмі. Я була у захваті й вирішила себе спробувати у цій галузі. Мені порекомендували інститут Амосова. І я моделювала роботу серця. Виконала бакалаврську роботу на цю тематику.

Природа дозволяє доторкнутися до найпотаємнішого, що сховано в ній. Це неперевершені відчуття, коли ти можеш зробити більше ніж інші.

На спецкурс по біофізиці ДНК, приходили учні нашого викладача, показували свої напрацювання, показували свої роботи в журналах міжнародного рівня! Я побачила своїх однолітків, які творять науку майбутнього. Один з них захищав свою кандидатську дисертацію у Сорбонні. Інший як раз працював в Академії наук. І я зрозуміла – я теж так хочу! Це міжнародний рівень, де можна донести всій науковій спільноті про свої дослідження.

ДНК - це найзагадковіша і найважливіша молекула для кожного з нас. І для мене це величезна цікавість, величезна відповідальність зробити щось нове, відкрити нові властивості ДНК, які можуть змінити життя кожного з нас.

Я прийшла до батьків і кажу: «Я б хотіла змінити свою тему дослідження». Мама відразу: «Оля, ти ж розумієш, що це хлопчики! Вони значно розумніші, вони краще опановують програмні пакети. Ти витратиш час, а в результаті ти просто можеш програти, тому що в тебе не вийде». Я кажу: «Мама, давай я спробую!» І я влилася в їхній колектив! Хоча було і дуже складно. Треба було програмне забезпечення опановувати і читати гори літератури по цій тематиці. 

Мені подобається з чоловіками працювати, навіть «заводить» трішки! А чи я зможу так, як вони? Зможу з ними конкурувати і змагатися?

Бажання будь-яких провінційних дівчат - підкорити місто в тій чи іншій сфері. І коли ти відчуваєш, що це сфера твоя і ти тут можеш конкурувати, то це страшенно надихає. Ти готовий тоді дійсно працювати на результат. Коли є результат, то нічого кращого бути не може. 

Мене відмовляли, казали: «Захистити докторську, що ти собі таке видумала? Всі захищають після 30. Почекай ще пару років! Будь, як всі». Це убиває просто. Потрібно бути не так, як всі, потрібно діяти і йти своїм шляхом! Навіть, якщо ти залежна від думки батьків, від думки оточення, все одно докласти максимум зусиль, аби реалізуватися в тій галузі, яка тобі найбільше подобається. І обов'язково знайдуться люди, які тобі допоможуть, які повірять в тебе!

Наука насправді - це важкий труд! Дуже важка ментальна праця. Це навіть важче, ніж працювати цілий день, тому що ти повністю занурений в свої думки! Неможливо піти з роботи, вимкнути світло і залишити на столі свої думки, а вранці повернутися знов до них! Ти постійно зі своїми думками.

Наука мені дала можливість працювати в колективі амбітних людей! Вони мене заряджають своєю амбітністю. Коли я бачу, що мої західні колеги мають чудові показники, мене це заводить, адже в Україні можна не гірше реалізуватися в цій галузі. Наука дає можливість бачити світ. Коли я захистила кандидатську дисертацію, то я півроку їздила по конференціях, відвідувала Європу! Це справді цікаво. Цікаво зустрічатися з розумними людьми, з науковцями, обговорювати не тільки наукові питання, а і соціальні, суспільні питання.

Мені б хотілося реалізуватися в рідній країні, хотілося б бути незалежним вченим, хотілося б бути генератором ідей і реалізатором ідей, щоб до мене зверталися західні колеги. Мені б дуже хотілося залишитися в Україні, аби продовжувати свої наукові дослідження.

На етапі вибору професії, на етапі вибору шляху в своєму житті важливо випробувати себе в різних сферах. Бути відкритими до всіх можливостей, які в тебе є. Випробувати себе в ролі акторки, в чоловічих професіях, в ролі програміста, в будь-яких професіях. І якщо буде відчуття, що тобі це дійсно подобається, ти готова цим займатися 24 години на добу, 7 днів на тиждень, варто скласти маленький план дій і прикладати максимум до їх реалізації.