Олена Кондратюк

Політик, народний депутат України
03 листопада 2017

 

У політику мають йти ті особистості, які люблять людей. 

Якщо політик не любить людей, він довго в політиці не втримається. Ніколи не кажи: «Ніколи»

 

Мої батьки походять з сільської  інтелігенції. Вони народилися в 1945 році. Так звані "діти війни". Сиротами росли, без батьків. Пройшли дуже важкий життєвий шлях, але вчилися і отримали освіту. Мама досягла посади заступника мера міста. Мій тато – професор історії.    

Я народилася у Львові. Змалку батьки вчили мене життєвим критеріям і цінностям, які я запам'ятала назавжди. Тато мене вчив трьом правилам! Перше – це багато читай. Друге – не бійся ділитися своїми ідеями, бо їх хтось може підхопити і втілити в життя. І третє – це ніколи не сперечайся з дурнями. А мама мені казала: завжди стався до людей так, як би ти хотіла, щоб вони до тебе ставилися!

Моє навчання проходило у спеціалізованій школі з англійської мови. Напевно, таких вчителів вже немає, бо вони вчили нас говорити на «ви» і до нас, учнів, зверталися на «ви». Вони прищепили таку любов до знань, яку я запам'ятала на все життя! 

Я закінчила історичний факультет Львівського національного університету ім. І. Франка, потім була аспірантура. Перша робота вчителем історії, яка була дуже цікавою. Згодом після аспірантури я захистила кандидатську дисертацію. Та успіх веде до того, що ти повинен шукати нового виклику долі, нової можливості для самореалізації.

У мене виникло бажання займатися масовими комунікаціями. Я певний час навчалася в Польщі, у Варшаві. Це був кінець 1990-х. Це зараз всі розуміють, що таке прес-конференція, прес-реліз. А на той час що значить написати "прес-запрошення"? І тому я потрапила в піар, масові комунікації. Потім був досвід роботи у великих рекламних компаніях. Мені стало цікаво дізнатися, що таке телебачення, журналістика.  

Я працювала у Польщі і планувала залишатися у Варшаві. Але познайомилася зі своїм чоловіком. І в мене був такий вибір: або їхати з ним до Києва, або лишатися у Варшаві. І він мене переконав! Ми переїхали до Києва, це був 1996 рік. І я ні дня не пожалкувала. На мій вибір щодо переїзду в Київ тоді вплинув ще дуже Кузьма Скрябін. Ми на той час товаришували і багато спілкувалися! Кузьма теж переїхав до Києва.

Моя донька – це дуже очікувана дитина! Я дуже хотіла стати матір’ю, і Бог подарував нам таку дитину. Я помічаю, що вона вже зовсім інша, ніж ми у дитинстві.  Це діти відкритого світу! Для них немає проблеми, наприклад, знайти якесь відео, якусь програму і вчитися по ній! Тобто я думаю, що майбутнє взагалі за тими людьми, в яких освіта настільки стане спрощеною, що діти, які навчаються у школі,  зможуть слухати лекції по Інтернету якихось оксфордських викладачів. 

Мені допомогла моя професія історика, де є знання політології філософії, історії, суспільних рухів. І так сталося, що я крок за кроком дійшла до певних політичних вподобань і потрапила у вир політики. І я зрозуміла, що мені треба діяти зараз і тут!

Я познайомилася з відомими особистостями в політиці, а згодом – з Юлією Володимирівною Тимошенко. Це був цікавий шлях для мене. Я сповна віддавалася роботі, було багато планів! Та, звичайно, з часом розумієш, що політика – це несолодка справа. Є дуже багато ризиків, які пов'язані з тобою, з твоєю сім'єю.  І ти повинен в такій боротьбі вийти на результат. І зокрема не зрадити своїм принципам.

Є такий міф, що успішні жінки, особливо в політиці, нещасливі. Я думаю, що успішні жінки в політиці вміють розставляти пріоритети і знайти баланс. Якщо взяти банально листок паперу, розділити його наполовину і писати, що в тебе є в сім'ї, а що  – на роботі, то ти мусиш серед цього знаходити баланс. І звичайно, якщо ти вмієш правильно розставляти пріоритети, тоді ти успішна. І немає значення, чи ти займаєшся політикою, чи бізнесом, чи культурологічними великими проектами. 

У політиці я зрозуміла, що в партнерстві є сила! Коли ти відчуваєш, що є поруч жінки-однодумці. Нас 10-12% – це максимум жінок в парламенті! Решта – чоловіки! Так от партнерство якраз і є жіноче, коли ти розумієш, що всі демократичні, проєвропейські жінки, мають зрештою однакові цілі. І ми розуміємо, що створюючи міжфракційне об’єднання, гуртом можемо вирішити хоча б маленькі соціальні питання, пов'язані з дітьми, з освітою, з медициною. Ми, жінки у політиці, розуміємо, що маємо спільні цінності і спільні цілі. 

Завдяки політичній діяльності ми зробили багато зрушень соціальних, прирівнявши по відповідальності чоловіка і жінку. Зрушень в освітній реформі, коли і хлопчики, і дівчатка зростають з рівними можливостями здобувати освіту і мати певну професію. Ми зробили багато змін, прирівнявши військових жінок з чоловіками. Це дуже важко, бо в армії є багато стереотипів. Ми виступаємо за збільшення кількості жінок в органах місцевої влади, зрештою – у Верховній Раді. Ми прагнемо, щоб жінки і чоловіки мали однакові можливості. 

Насамперед я хочу порадити дівчатам бути собою. Не боятися знань, бо чим їх більше, тим більше ти маєш знаряддя досягти того, чого прагнеш. Прислухатися до себе. Коли ти чуєш себе, ти чуєш і довкола себе. І найголовніше – бути небайдужою до себе. Любити себе і таким чином перемагати.

Я бажаю вам завжди йти вперед. Але маленькими перемогами. Бо з кожної маленької перемоги виходять великі. Рухатися і досягати того, чого хочеш. І не треба нікому нічого доводити! Просто сама розумієш, що це твій виклик, і ти хочеш з ним впоратися.  Головне – це хотіти!