Світлана Войцеховська

Народний депутат України
12 січня 2018

Жінки самі мають вирішувати, що вони хочуть робити 

Батьки одружилися дуже рано. Вони ще навчалися, і я пам`ятаю, брали мене з собою на лекції, там я і засинала. Вже потім дорослою я говорила їм, що я разом з вами закінчила ще одну вищу освіту.

Чи виховували мене в дитинстві як дівчинку? Ніколи. Батьки ніколи не звертали уваги на мою стать. Мене просто любили, плекали як дитину, але такого, що ти маєш носити кіски чи бантики, ти дівчинка і мусиш ляльками гратися, такого не було. Тато завжди тягав мене з собою в ліс, тому що він був лісничим. Єдине, батьки завжди говорили, що ти мусиш вчитися. Це була мета: я мала їхати з міста, вчитися і обов`язково в столиці.

Моя класна керівниця, вже покійна, вона не любила дівчат в принципі. Вона завжди говорила: «Ви – дівчата, і щастя для вас - вийти заміж. Толку з вас не буде ніякого». Це промовлялося постійно. І так сталося, я не знаю, чи через те, що вона так довго нам це втлумачувала, чи просто так склалося життя, але більшість дівчаток з нашого класу - неуспішні. Вони просто повиходили заміж, не поїхали з нашого маленького містечка, все їхнє життя пройшло в Чигирині.

На третьому курсі педагогічного, коли ми вже проходили практику, я зрозуміла, що класичним вчителем я не буду. Після закінчення інституту так і сталося. Я приїхала за направленням, але роботи в школі не було – вчителів було достатньо. Мені запропонували викладати в технікумі. В мене були години мови. Та буквально за кілька місяців відбулися виборчі збори, і мене обрали секретарем комітету комсомолу цього технікуму. Я зрозуміла, що я більше організатор і менеджер і в цій роботі зможу більше реалізуватися, ніж як звичайний викладач мови.

Я вірю в долю і в людей. В моєму житті завжди були люди, які давали мені шанс. Це не означає, що вони мене тягнули за руку або штовхали в спину і казали, візьміть оцю дівчину. Вони мені просто давали шанс. Як, приміром, в міністерстві економіки. Я могла би і не пройти, але мені тоді трапився Ігор Шумило. Він повірив в мене. Були й інші політики, які також повірили в мене. Коли тобі дають шанс, його треба використовувати. Я свій шанс використовувала.

Я ніколи не прагнула бути народним депутатом чи там міністром. Для мене завжди було цікаво піднятися на якийсь щабель. Та я не замислювалася над цим. Я просто рухалася вперед. Ну, так ставалося в моєму житті. Але ж воно просто так не стається. Мабуть, тебе висувають чи просувають, коли бачать результат. 

Нещодавно я мала співбесіду з одним молодим чоловіком. Він мені після розмови каже: «Мене попередили, що ви надзвичайно жорстка жінка». Я кажу: «Та я добра. Це неправда! Я ніколи жорсткою не була». А він: «Ні, ні, ні, ви дуже жорстка». Ну, мабуть, так воно і є. В роботі я надзвичайно вперта і жорстка. Я працюю сама по 24 години, якщо треба. Дурної роботи я, звичайно, не роздаю. І люди, які поруч мене, мусять так само працювати.

Особистий авторитет формується за певний розріз життя. Мені, приміром, не можна дорікнути, що я там попалася на якихось грошах чи корупції, хоча займала достатньо високі посади як для жінок. Твій авторитет чи впливовість формують твої вчинки і твоє життя. По-іншому не можу сказати. Якщо до тебе прислухаються політики великого масштабу, мабуть, це вплив. Але вони не завжди прислухаються. І дуже часто не прислухаються.

Я до цього часу ще вчуся. Є в мене риса, якою пишаюся: я ніколи не боюся запитати меншого чи старшого за посадою, що я цього не знаю, розкажіть мені. Рішення я буду приймати сама, однозначно, але розкажіть мені, як це. 

Сказати, що всі ми, 53 жінки у Верховній Раді, - однодумці і маємо однакові цінності – це неправда. Часто серед жінок більше опонентів, ніж серед чоловіків. І це правда.

Міжфракційне об`єднання «Рівні можливості» в цьому скликанні зуміло знайти спільні моменти і бути поза політикою. В нас є завдання, які ми поставили перед собою, – це питання політичної участі жінок, економічної участі, запобігання насильства над жінками. І попри те, що ми з різних політичних партій, ми змогли домовлятися і вирішувати питання. 

Я не публічний політик. Вважаю, що я більше можу досягти і зробити безпосередньо виконуючи свої обов`язки. Справа в тому, що в депутата не так багато інструментів, щоби досягти результату, якого ти хочеш. З того, що я кожного дня буду виступати на телебаченні, не факт, що я зможу досягнути потрібного результату. Коли треба, я говорю публічно, але обираю це як останній аргумент, коли мене не чують. І говорю це вголос.  

Дуже важливо мати надійного партнера в житті. Коли ти знаходиш людину, яка тебе розуміє, тоді ти успішна. Якщо такої людини немає поруч, це складно. Мені вдавалося і в першому шлюбі і в другому знаходити цей баланс. Хоча зазвичай чоловіки дуже складно переживають, коли жінка успішна. Треба бути надзвичайно мудрим, щоб приймати такі обставини.

З гендерним балансом в нашій родині не дуже. В мене дома чоловіки, я одна жінка. Все роблять. І посуд миють… В нас немає розподілу. Той, хто вдома, той і робить. І перший і другий чоловіки в мене завжди працювали. Мама так само завжди на роботі, і це поважалося. Коли мама на роботі, кожен має виконувати свої функції. Але, насправді, тут ще й від тебе багато залежить. Ти не завжди мусиш бути на роботі. Коли ми «завжди на роботі», ми і вдома намагаємося «бути на роботі». Всю роботу треба полишати за порогом квартири.

Я збираю кулінарні книжки і із задоволенням готую. Готую швидко. В мене немає такого, що на цілий день щось складне вигадую. Але куховарити люблю, тому що за цим заняттям відпочиваю. Якщо в мене був дуже складний день, я дістаю кулінарну книжку і просто її гортаю. 

Про що жалкую? Ну, напевне жалкую, що все ж таки не отримала освіту правника, про яку мріяла. Чи була можливість? Можливість завжди можна знайти й не треба шукати для себе відмовки. От цю єдину річ я не зробила. Ну нічого, в майбутньому житті.