Юлія Ковалів

Голова офісу Національної інвестиційної ради при Президентові України
08 листопада 2017

 

Треба вміти перегортати сторінки - і успіхів, і невдач

 

Я з Івано-Франківська. Одна дочка в батьків. Напевне, хтось скаже, якщо одна дочка, значить балувана, але все навпаки. Батьки мої дуже активні, а надто мама. Мій світогляд, моє ставлення до ролі жінки формувалися з того, як я бачила свою маму. Вона встигала робити кар’єру, вчитися, водити мене в ляльковий театр, привчати до порядку й ніколи при цьому не жалілася. Оця активність, ритм життя в мені ще з дитинства. 

З освітою в мене були тяжкі історії. В Івано-Франківську є школа, яку вважають зараз по рейтингах однією з найсильніших в Україні, - Українська гімназія №1, яку я закінчила. А починалося все кепсько. Перший раз при вступі мені не вистачило півбала. Це була страшна трагедія для дитини, яка щойно закінчила третій клас. Я пішла до школи в шість років й завжди була наймолодшою в класі. Я так гірко плакала. Але потім, буквально за кілька місяців, там вирішили добрати ще п’ятьох дітей, і я стала отою першою, яку добрали. Закінчила школу я із золотою медаллю. 

Моя бабуся – вчителька математики. Щоліта, починаючи з  першого класу, мене відряджали до бабусі на канікули. А що може бабуся-вчителька математики робити з дитиною три місяці на відпочинку? В результаті в першому класі я вже знала табличку множення, ділила та множила тризначні цифри, а слово «інтеграл» знала вже в класі п’ятому. Дякую бабусиному вихованню. 

Могилянка – це унікальне місце. Воно унікальне своїм навчальним процесом, знаннями, яке дає, але ще унікальніше – за духом. Це такий дух свободи і, напевне, дух можливостей і самореалізації. Тут неважливо, чи ти вчишся, чи відвідуєш пари, пишеш реферати, ти повинен в кінці здати іспит. Лише від того, як ти його здав, залежить твоя оцінка і твій диплом. Я зараз розумію, що це був правильний вибір. Ні хвилини не шкодую, що пішла вчитися саме сюди.

Я завжди працювала у великих компаніях. Навіть коли я була в бізнесі, це були компанії, де працювало більше тисячі людей. Починала я свою кар`єру в Ernst & Young – одній з чотирьох найбільших аудиторських компаній в світі. Мені завжди було цікаво будувати великі системи і процеси, і, напевне, тому мене приваблювала в тій чи іншій формі державна служба. Там в тебе є велика можливість реалізувати масштабні речі. 

Після революції відкрилося вікно можливостей для молодих людей, які хотіли себе спробувати на державній службі. Таких людей було багато. Однією з причин, чому я обрала таке рішення, було те, що зі мною туди йшло багато людей зі спільними цінностями, одного світогляду. Якби такого оточення не було, я б ніколи не пішла на державну службу. 

 

Більшість людей скаже, що я - крейзі-мама. В мене є старша дочка Ярина і син, якому зараз два з половиною рочки. Я прийшла працювати заступником міністра, коли моєму синові було два з половиною місяці. Сказати, що було легко – неправда. Це знову ж таки вміння організувати себе і своє життя, аби встигати всюди.

 

Кожен в родині має бути щасливим. Щасливим в тому, як він себе реалізовує. І тут я щиро вдячна, в першу чергу, своєму чоловікові, який сприймає мене такою якою є і підтримує. Поняття work-life balance, в принципі, на практиці не існує, тому що кожна сім`я розуміє і будує ці поняття по-своєму. Для мене важливо не те, скільки часу фізично ти перебуваєш з дітьми, а наскільки близько ти з ними спілкуєшся. Як часто ти ділишся секретами, емоціями, як часто твої діти питають в тебе порад. Це дуже важливо будувати в стосунках довіру і бути для своїх дітей перш за все друзями й партнерами.