Ярослава Гресь

Співзасновниця агентства Gres Todorchuk PR
02 листопада 2017

Якщо ти впав, твій єдиний шлях - піднятися і йти далі. Сьогодні! 

Вже в 10 років я знала, ким хочу бути. Я прийшла в школу і сказала, що хочу бути журналістом. Всі дуже сміялися, ну тому що в такому малому віці діти в принципі ще не роздумують, ким вони хочуть стати.

В мене був приклад мого дідуся, дуже відомого журналіста, володаря двох нагород «Золоте перо». Він почав зі мною говорити про журналістику не про як журналістику, а як про історії, які цікаво розповідати. І ми разом написали мою першу замітку – мені було 10 років. Вона називалася «Рятуйтесь! Динозаври приїхали». Я не пам`ятаю, де вона вийшла, але дідусь заплатив мені гонорар.

За першу статтю мені заплатили вдвічі менше, ніж дорослим журналістам. Це була для мене настільки велика травма. Це було так несправедливо. ЇЇ не правили, не коригували, тобто я написала хороший матеріал, але чомусь  оцінили мене як стажера. З тих пір намагаюся дуже обережно ставитися до молодих людей, які тільки-но починають свій шлях, щоби їх часом не образити.

Я з`їхала від батьків в 19 років і вийняла житло в будинку навпроти моєї мами. Квартира коштувала 180 доларів на місяць, я заробляла 300. В мене залишалося 120 доларів, і прожити на них було неможливо. Щодня я прокидалася о шостій ранку для того, щоби писати більше. І «написувала» ще на 300 доларів.

Я ніколи в житті не була в нічному клубі, не була п`яною, не була на жодній веселій молодіжній вечірці. Я працювала супернатхненно, скільки себе пам`ятаю, нон-стоп. Мабуть, я просто трудоголік за природою і мені від цього в кайф.

Коли я познайомилася з Андрієм, в нас були настільки сильні почуття, що я вперше в житті взагалі не могла думати про роботу. Мабуть, три місяці я була ніби в якійсь капсулі такого першого кохання, коли ти намагаєшся робити щось дуже важливе, але потім розумієш, що це все абсолютно неважливо. А потім я завагітніла Лукою, нашим сином. І… одразу повернулася на роботу. 

Я запізнилася до пологової зали, тому що закінчувала редагувати реліз.

Коли я побачила Андрієвих дочок, зрозуміла, що цим дітям була дуже потрібна мама. Мама, яка полюбить їх за те, що вони її діти, не за те, що вони – діти Андрія, а ти любиш Андрія…, що вона просто полюбить їх як своїх дітей. Я просто прийшла і сказала: «Привіт! Ви мої діти». І все. Люди, які нашу сім`ю не знають, дивуються, як це все стало можливим. Але це просто була щирість. 

Я не пишу сумних історій на Фейсбуці, як мене хтось обікрав, як я зустріла погану людину... І люди думають, що цього немає в моєму житті. Є! Рівно стільки, скільки в кожної звичайної людини. Але мені хочеться, щоби люди посміхалися, а якщо плакали, то лише від розчулення.

Я не прочитала жодної бізнес-книжки, поки не зустріла Андрія. І перша, яку я для себе відкрила, - «Good to Great» Джима Коллінза. Вона мені допомогла зрозуміти, навіщо в принципі читати такі книжки. Зараз я рекомендую всім почитати книгу Тіни Сіліг «Чому ніхто не розповів мені це в 20?» Ця оповідь присвячена дизайн-мисленню - таке нелінійне вирішення лінійних задач. Вона дуже надихає.