Ольга Бєлькова

В політиці немає нічого такого, з чим би не впоралася українська жінка

Я надзвичайно вдячна батькам за те, що вони присвятили себе нам із сестрою, фактично пожертвувавши своїми особистими прагненнями. Вони стали для нас найкращими батьками. Бувало, ми дуже сварилися, нам здавалося, що нас обмежують, в нас дуже багато правил в родині. Порівняно з моїми друзями, я гадала, що в мене менше якихось цікавих речей, іграшок… Батьки наполягали: освіта має вирішальне значення. Вони робили все, аби ми були освічені, здорові і нагодовані. Є така риса в моїх батьків, що, якби я зараз зателефонувала їм і попросила про будь-що, бодай найменшу дрібницю, вони би полишили всі справи і приїхали на допомогу. 

Мій тато - ветеринар великої рогатої худоби. В нього сильний характер і вольовий підхід до всіх питань. Він дуже багато часу присвятив моєму вихованню та освіті. Ми багато вправлялися в математиці, розв`язували кросворди, математичні загадки, пазли. Він бачив в мені певний потенціал і намагався його розвивати.

Ми з мамою все ще сперечаємося, чи потрібно мені бути в політиці. Мама має іншу формулу щастя для мене. Разом з тим, можу сказати, що ми вже майже досягли компромісу і вона погоджується, що я маю право на своє особисте розуміння щастя. Вона підтримує мене в будь-яких починаннях.

Я закінчила школу в 92-му році – важкі часи для України. Дуже хотіла вступати на юридичний, але на той момент мої батьки сказали: розумієш, без блату, без жодних зв`язків ми не зможемо тобі допомогти. Треба пробувати щось більш реальне. Реальним їм здавався економічний університет (на той час - Наргосп). Я, чесно кажучи, йшла туди з важкою душею. Незважаючи на те, що добре знала математику, економістом себе не бачила. Але задумане справдилося. Вже після закінчення першої освіти я все ж таки поступила на юридичний в університет Шевченка і здобула освіту як правник.

Всі мої роботи від початку кар`єри я отримувала, мені здається, саме завдяки оцій комбінації економічної та юридичної освіти. Це сильно і зазвичай позитивно впливало на прийняття рішень щодо моєї кандидатури.

Одна з найцікавіших робіт в моєму житті – проект «Junior Achievement», який просував економіку в середні школи України. Ми співпрацювали з 500 школами і кожного року в нас було майже 30 тисяч випускників-школярів. Ця робота давала неочікуваний результат. По-перше, змінювалися долі вчителів, які від традиційних предметів раптом починали викладати підприємництво, самі себе знаходили в цьому, по-іншому розуміли життя. Далі змінювалися школи, тому що діти хотіли приходити туди, з`являвся інтерес. Школярі створювали «компанії», продавали «продукцію», вели «облік» своїх ресурсів. Ще кілька років тому я отримувала листи від дітей, які навчалися в «Junior Achievement». На жаль, не у всіх дітей є можливість піти до університету, але в тих, які навчалися в наших програмах, з`явилася здорова альтернатива – створити невеличке підприємство і почати реалізовувати власні ідеї.

Коли я займалася програмою «Всесвітні студії», я настільки активно занурилася в процес підготовки інших людей до вступу за кордон, що і сама вирішила спробувати. На той момент було очевидно, в Україні є потреба в новій генерації політиків і державних управлінців. Я обрала для себе програму MBA – магістратуру державного управління в Гарвардській Школі Кеннеді. Мені було більше 30 років, коли я отримала цю освіту. Це спеціальна програма, яку проходять люди старшого віку, так звана mid-career. Поруч зі мною навчалися колишні дипломати, міністри, управлінці з усіх країн світу, люди, які вже мали потужний досвід на державних посадах та в політиці. 

Освіта в Школі Кеннеді зробила мене такою якою я є, але я і на цьому не зупиняюся. Я ще досі мрію, що можливо колись зроблю PhD – напишу докторську і присвячу себе науковій роботі.

Політика вимагає багато якостей і навичок, яким ніде не навчають. Це і терпіння, і здатність відкривати нові знання ззовні і в середині себе, шукати компромісу і водночас бути готовим йти проти загального руху. В своїй першій каденції у ВР, коли була ще новачком, я обрала собі тему, на якій добре зналася, - просувала ідею про електронну комерцію. Це було дуже популярно, перспективно, і мене більш позитивно сприймали у цій ролі. Та згодом я зрозуміла, що в Україні є настільки багато проблемних зон, вони не такі симпатичні, як IT, але надзвичайно важливі для країни. Енергетика – одна з таких сфер. Я взяла цю тему для себе як виклик. Подумала, якщо впораюся з цим, після цього я зможу все решта.

Якось я мала можливість особисто поспілкуватися з Кондолізою Райс. Це був 2012 рік, і мене щойно обрали народним депутатом. Я запитала в Райс: «Я молода жінка, тільки розпочинаю політичну кар`єру. Чи не порадите, як краще діяти?» Пані Райс дуже швидко зорієнтувалася, навіть не тому, що було обмаль часу, і сказала: «Навіть не думай, що ти можеш робити все сама. Заборони собі так думати. Твоє завдання – просити про допомогу інших, отримувати цю допомогу і зробити це вашим спільним проектом». Ця порада, ніби дуже банальна, насправді змінила мене. Я переглянула свої професійні підходи, як я подаю законопроекти, з ким я працюю над ними, як я їх позиціоную, що це не мої ініціативи, а праця багатьох людей. Це, здається, дрібниці, але мені вони допомагають.

Мені пощастило, що бог дав гарного партнера по життю. Я думаю, що кожному подружжю дуже важливо мати постійно якісь нові проекти. Це можуть бути діти, нова робота, нова квартира, ремонт або… танці. От ми з чоловіком час від часу ходимо на танці. Колись опановували латиноамериканські, потім пішли на танго. Паралельно займалися я – плаванням, він – бігом. Тобто в нас весь час якісь процеси, в яких ми намагаємося бути динамічними, не зупинятися або вчитися чомусь новому. Бажано разом.